Свято-Воскресенський храм с.Зазим'є, Українська Православна Церква

о. Богдан Огульчанський

Який зв'язок між Фрейдом та ювенальною юстицією? Вибачайте за химерний звивистий шлях думки...

Почув якось обговорення теми ювенальної юстиції на відомому розмовному радіо.
Я не знаю, що таке ювенальна юстиція. Припускаю, що це щось таке не вельми ідеальне. Але я знаю, що таке логіка її радикальних супротивників. Одного з них почув у цій радіопередачі.
Логіка ось така. Є у світі страшна і законспірована таємнича сила. Хто вони - її представники - масони, жидомасони чи жидобандерівці - апологети не кажуть прямо, але таємниче натякають, що знають.

Від цієї сили все зло. Як правило, це зло перераховується як явище одного порядку, організоване цією   силою (так переконував лідер громадської орґанізації): гомосексуалізм, наркоманія та помаранчева революція.
      Критерієм того, що ця сила впливає, є лібералізм та демократія. Там, де панує ліберальна демократія - там   свобода гріха. Тому протилежністю ліберальній демократії є просвіщенний авторитаризм, а краще всього -   монархія. Ясно, що помазаник на всій земній кулі може бути лише один, і зрозуміло, з якої точки земної кулі має   йти світло для всього світу.

     Мотиви тих, хто створюють цю історіософію, зрозумілі. Як говорить один мудрий афоризм: метою влади є   влада. Владу ж легше утримувати серед довірливих та заляканих людей, яких для цього треба відучити   думати та брати на себе відповідальність.

    Продовжую наступного дня. Оскільки на мою бідну голову надходить різна інфа про ювенальну юстицію, на яку   мені необхідно реаґувати, змушений був трохи з нею розбиратися, щоб скласти власне більш-менш неупереджене ставлення.

   Знайшов статті з, т.б. мовити про і контра:

Дізнався, що досить цікаво – в цьому питанні партія «Свобода» є союзником «православних державників» (http://opir.info/2010/05/28/yuvenalni-tehnolohiji-yak-vynyschennya-simji/):

«Сьогодні нависла загроз над найбільшою споконвічною цінністю українців – сім’єю. Вчорашні опозиціонери, а сьогоднішня влада від Партії регіонів вкотре довела свою злочинну сутність і цілковиту байдужість до власного народу. Намагаючись догодити всім, окрім українців, теперішній уряд без широкого громадського обговорення хоче запровадити так звану ювенальну юстицію західного зразка. Така “система захисту прав дітей”, заснована на доносах, вилученні дітей у батьків – неприпустима - заявив голова Тернопільської міської організації ВО “Свобода”, депутат Тернопільської міської ради Михайло Головко.

Введення в тій чи іншій формі ювенальної юстиції західного зразка спрямоване на підрив традиційних сімейних цінностей, а отже становить загрозу національним інтересам України. Воно суперечитиме конституційному принципу захисту сім’ї, її незалежності, вільного вибору батьками форми виховання дітей,поставить сім’ю під жорстокий контроль чиновників. Воно зруйнує діючу в Україні судову і правоохоронну системи, порушить принцип поділу влади, а головне — призведе до руйнування благополучних сімей, необґрунтованого збільшення соціального осиротіння (дітей-сиріт при живих батьках), спровокує корупцію і дитячо-підліткову злочинність.

“Введення в нашій країні ювенальної юстиції західного зразка призведе до безкарності молодіжної злочинності і створить ряд загроз для держави і суспільства. В цьому ми можемо переконатися на прикладі мільйонів європейських і американських сімей, де головною проблемою є внутрішні стосунки батьків і дітей. І сьогодні західні “порадники” хочуть перенести свої біди до нас. Все це робиться під личиною добра та під гаслами “захисту прав дітей”, але насправді має на меті налаштувати дітей проти батьків, розтлити і знищити нашу з вами Святу Батьківщину. Вони не перші, хто віроломно вторгався на нашу землю. Вони лізуть в наші дитсадки і школи, сунуть ніс в наші сім’ї і вчать нас, як треба жити. Нехай спочатку наведуть лад у себе, в тих західних країнах, де діти стріляють по вчителях і доносять на своїх батьків, де тижнями не можуть угамувати “дітвору, що розпустувалася”, яка спалює машини і б’є вітрин».

«Україна молода» за 13 травня: (http://www.umoloda.kiev.ua/number/1652/176/58283/)

"У квітні під Міністерством юстиції у Києві мітингували обурені батьки. І не тільки. Кілька громадських організацій — «Батьківська держава», «Православний вибір», «Союз жінок за майбутнє дітей» делегували своїх представників висловити незгоду із запровадженням в Україні ювенальної юстиції. Поки що законопроект перебуває на стадії експертної оцінки: документ направили на вивчення до Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). Якщо ЮНІСЕФ проект схвалить, його матеріали ляжуть на стіл Віктору Януковичу. От тоді вже розмова вийде на більш предметний рівень, коментують у Міністерстві юстиції. Втім, додають чиновники, концепція не передбачає жодних радикальних змін, але формує напрям, в якому просуватимуться правові реформи для захисту дітей, що скоїли злочин. Цим наразі офіційний коментар Мін’юсту і вичерпується.

Повертаючись до європейського досвіду, слід зауважити, що противники ювенальної юстиції люблять наголошувати: нововведення нічим не допомогло розвиненим країнам у приборкуванні некерованої молоді. Погроми неповнолітніми крамниць та підпалення авто є звичною річчю у низці країн Європи. І все це незважаючи на те, що традиція перевиховування агресивних підлітків окремо від дорослих злочинців, поблажливе до них ставлення та м’які покарання (у Франції функціонує єдина на всю країну виховна колонія закритого типу, розрахована на 500 місць) існують уже не один десяток років.
Закордонний досвід: pro & contra

І все ж закордонний досвід, як той заборонений плід, надто сильно приваблює, аби розсудити як слід, чи підходить Україні те, що запроваджено в інших державах. Тим паче, що у Кримінальному кодексі України і так закладені особливі норми судочинства, що застосовуються щодо неповнолітніх розбишак. Ніхто не судить юних правопорушників так само, як дорослих злочинців, про яку б провину не йшлося. Тож диференційований підхід закладено у чинному законодавстві від самого початку.

Але вітчизняних новаторів надихає європейський експеримент зі службою пробації (співробітники якої вивчають умови та обставини, що призвели до скоєння неповнолітнім злочину), інститут відновлювального правосуддя (коли суд укладає зі злочинцем свого роду угоду про самостійне відшкодування ним усіх завданих матеріальних та емоційних збитків — вважається, що таким чином малолітнього правопорушника вчать брати відповідальність на себе) тощо.

Напевно, кожна народжена трудами кількох поколінь європейська традиція несе в собі раціональне зерно, але просто взяти та й перенести її на наш ґрунт не вийде в жодному разі. Так, українські діти і підлітки у непоодиноких випадках демонструють найгірші задатки, які можуть бути у людині — сцени шкільного насильства над однокласниками і навіть учителями, які підлітки охоче знімають на відео і викладають в інтернеті, вихваляючись муками своїх жертв, давно стали частиною нашого буття.

Правда й те, що ніякі погрози на кшталт виклику до школи батьків чи залучення до справи «дитячої кімнати» міліції (цими санкціями не так давно лякали нинішніх 35—40–річних) вже давно не виконують функції запобіжників. Зрештою, не підлягає сумніву, що ситуацію з дитячою жорстокістю та злочинністю треба міняти, але чи допоможе у цьому ювенальна юстиція — питання інше. Тим паче, що це — палиця на два кінці, адже займається подібний підрозділ правосуддя не лише правопорушниками.

Не будемо абсолютизувати тезу про шанобливе ставлення до батька і матері (бо, як уже було сказано, самої лише спорідненості на генетичному рівні недостатньо, щоб заслужити таке ставлення — дорослі також мають бути гідними любові своїх дітей, і це навіть поза дискусією), але в традиційному уявленні процес виховання все ж покладено, в першу чергу, на родину.

Держава ж має право (і обов’язок!) прийняти під своє крило тих, кому в рідному гнізді не створено належних умов. Але все це зводиться до питання міри, бо перетворювати чиновників на менторів, які з’являтимуться за першим–ліпшим викликом «потерпілої сторони», себто дитини, яка може бути невдоволена чим завгодно — від заборони йти у кіно до матеріального становища своєї родини — означає дати державі забагато можливостей.
Хотіли якнайкраще?

Бо держава має бути псом у кращому розумінні слова: охороняти, але не головувати на родинних зборах. Бути другом людини, а не контролером того, що зазвичай залишається за зачиненими дверима.

Зберегти паритет здорового глузду і «злоби дня», яка вимагає змін, в цій ситуації буде непросто. На жаль, ніхто не знає, що саме закладено у тому проекті, який нині розглядає ЮНІСЕФ. Громадськість не знає, а вповноважені особи відмовляються говорити на цю тему (під час мітингу, згаданого на початку, до протестувальників так і не вийшов жодний представник Міністерства юстиції).

Очевидно, якщо й запроваджувати в Україні ювенальну юстицію, варто обмежитись тією її «іпостассю», що займається злочинами неповнолітніх — їх вивченням та превентивними заходами. Тобто головними учасниками процесу мають бути діти, яких звинувачують у правопорушеннях, а не їхні батьки, котрі самі ризикують стати об’єктами переслідування".

А тепер власні висновки:

1. До арґументу про терор ювенальної юстиції (ЮЮ) в Америці та Европі.

а) Хотілося би від супротивників ЮЮ побачити посилання на конкретні статті законів – в яких, як нам віщають – дозволяється дітей забирати від батьків. За що саме забирати? Які ще серйозні покарання практикуються, крім позбавлення батьківських прав?

б) Як кажуть опоненти ЮЮ, в Европі та США не протовпишся від аґресивних невихованих підлітків, які розгнуздані та безкарні. Чи це правда? Де частіше п’ють пива з пляшки, палять та лаються - в Европі чи в Росії, Україні? Де викидають сміття, пляшки тощо – прямо під ноги?

в) Якщо дітей забирають від поганих батьків – то куди їх потім віддають? У дитячі будинки? А чи є в Европі дитячі будинки? А скільки там дітей (на 1тис. населення, у порівнянні з Україною)?

Я, наприклад, знаю, що у Швеції ВЗАГАЛІ немає дитбудинків. Там усих сиріт (якщо був нещасний випадок чи передчасна смерть, сиріт при живих батьках там немає) розбирають по родичах або тих, хто стоїть у черзі на всиновлення.

2. ЮЮ просовує ЮНІСЕФ, який дає гроші Лавриновичу. За ЮНІСЕФ стоять переважно французи, що, дійсно, не є дуже добрим – враховуючи французьку малорелігійність та практично відсутність консервативних цінностей. З другого боку, можна поставити питання так: невже у нас немає проблем зі становищем дітей у родині? З безпритульними, з сумним становищем дитбудинків, з насильством у родинах, з масою родин, де дітьми не займаються? Невже краще нічого не робити, ніж робити що-небудь? Чи є якісь способи ефективної співпраці з тими структурами та країнами, які вже давно розв’язали проблеми, подібні до наших?

А тепер розглянемо уважніше – як відбувається сама дискусія. З одного боку – православно- та націонал-радикали, які демонізують ліберальні цінності - а це (скопом): ліберасти, гомосексуалізм, леґальні наркотики тощо. Один популярний батюшка, відомий своїм красномовством, так прямо і сказав на радіо: Любити Европу – це смертний гріх (в контексті: сучасну Европу, яка є, перепрошую «ліберастичною»). Від неї та Америки – усе зло.

З другого боку – чиновники, які сприймають ці арґументи як марґінальні, якщо не сказати, ознаки психічного розладу. І які просовують ЮЮ, маючи, я не сумніваюсь, власний корисливий інтерес.

З третього боку – обиватель. Який має свої фобії та здатність сприймати всерйоз сказане по «зомбоящику». Деяка частина віруючого народу (як одного разу сказав митрополит Володимир – «благочестивого, але безтолкового» ) сприймає згідно зі своїми фобіями не «зомбоящик», а те, що йому говорять ортодокс-радикали. А задача ортодокс-радикалів – якраз і залякати народ. Принаймні, вплив на частину православних таким чином збільшиться.

А тепер: при чому тут дідусь Фройд?

А ось при чому. Фройд виводив типи релігійности від типів дитячих комплексів. Комплексів щодо власних батьків. Один із комплексів можна назвати (у Фройда трохи інакше, але смисл той самий): батько-могутній садист. Тобто: батько тішиться зі своєї влади в родині (особливо над слабкими та беззахисними – тобто дітьми) і зміцнює її насильством.

Оскільки дитина не може не любити батьків (у ранньому дитинстві), то вона сприймає такого батька як ідеальну істоту. І тоді, коли дитина стає дорослішати, та вибудовує свої стосунки з Богом, то вона на Бога переносить свої підсвідомі комплекси та уявлення про всемогутнього, жорстокого та безжального батька.

Що з цього виходить? З цього виходить таке сприйняття реальности, в якому віруючий обиватель шукає такий тип релігії і такий характер церкви, в якій верховодить всемогутній, жорстокий та безжальний бог.

Тоді обиватель схвалюватиме і такий тип суспільства, в якому влада – також всемогутня, жорстока і безжальна. Инакше кажучи, обиватель любить сильну руку.

І, сприйнявши жорстокість з дитинства, буде її являти у власній родині.

Приклади – починаючи з московського «Домостроя» 16 ст., де рекомендується для порядку регулярно лупити дружину та дітей.

«Наказывай сына своего в юности его, и упокоит тебя в старости твоей… И не жалей, младенца бия: если жезлом накажешь его, не умрёт, но здоровее будет, ибо ты, казня его тело, душу его избавляешь от смерти. Любя же сына своего, учащай ему раны - и потом не нахвалишься им... Воспитай детей в запретах и найдёшь в них покой и благословение. Так не дай ему воли в юности, но пройдись по рёбрам его, пока он растёт, и тогда, возмужав, не провинится перед тобой и не станет тебе досадой и болезнью души».

Як наслідок такої релігійности: адепт релігії уникає власної відповідальности за стосунки з Богом та ближніми. Він радо виконуватиме те, що скаже пастир. І пастиря буде обирати – по можливості більш суворого, більш авторитарного. Шукатиме рішучих і простих рішень. Підтримуватиме високий рівень аґресивности – як у собі самому, так і навколо себе. Відси: фобії, підозріливість, бачення ворожих підступів. Мілітарність свідомости.